Історія України за давніх часів ще недостатньо вивчена: задовго до Різдва Христового на її території існували оригінальні землеробські культури: Трипільська, Черняхівська, Зарубинецька та інші; у степах півдня та на Кримському півострові - блискуча й загадкова цивілізація скіфів: землеробів і кочівників, мужніх воїнів і вишука­них митців. Там же, на півдні, було засновано багато еллінських міст, існувало могутнє Боспорське царство, один із найсильніших супротивників Римської імперії та інших могутніх держав давни­ни. Війська давньоперських і парфянських царів, римські легіони, полчища гунів і готів пройшли цією землею.

   Становлення України як могутньої європейської держави пов'язане з історією її столиці - Києва. Перші писемні згадки про місто на Дніпрі відносяться до V століття нашої ери - хоча, згідно з археологічними дослідженнями, Київ набагато старший. У VIII столітті Київ стає столицею коло­сальної імперії східних слов'ян, кордони якої сягали Балтики на півночі, Чорного моря на півдні, Карпат на заході та Волги на сході. 998 року Київська Русь стає християнською державою. Одна з найвпливовіших країн тогочасної Європи, Київська Русь мала не лише політичний ав­торитет (візантійські та германські імператори, королі Франції, Норвегії, Польщі вважали за честь одружитися із київськими князівнами, при княжому дворі існували постійні дипломатичні мі­сії більшості помітних держав), була не лише крайнім форпостом, Ultima Thule європейської Ойкумени на межі безкрайнього Дикого поля, звідкіля християнській цивілізації погрожували незліченні орди кочівників. Київ та інші прадавні міста Русі стали колискою унікальної слов'янської православної культури

   Доля Київської держави складалася важко. Після століть розквіту настала лиха пора кня­зівських чвар, за київський престол почалася жорстока різанина. І коли в XIII столітті на Русь вторглися монголо-татарські полчища, колись блискуча київська цивілізація вже лежала в руїнах і стала легкою здобиччю завойовників

   Але давньоукраїнська культурна традиція не обірвалася навіть у ті драматичні часи. На за­ході загиблої імперії утворилася нова Галицько-Волинська держава, якій вдалося відбити удари не лише монгольських володарів, але й походи хрестоносців із заходу і великою мірою зберегти спадщину Русі. Київ та інші землі потрапили під військово-політичний контроль Великого кня­зівства Литовського, але зберегли свою культур­ну самобутність. Давньоукраїнська мова була офіційною мовою цієї держави, а вже з самого початку XV століття Київ отримує Магдебурзьке право - статус вільного міста.

   Могутні й войовничі сусіди середньовічної Ук­раїни - Річ Посполита, Московія, Османська Порта - чинили безперервну агресію проти цих благо­датних земель. На півдні України виникла уні­кальна козацька республіка - Запорозька Січ, прихисток і захисник поневолених українців, своє­рідний орден хранителів волі й культурних тра­дицій. Після тривалих жорстоких воєн в середи­ні XVII століття Україна стає незалежною держа­вою на чолі з гетьманом - виборним керівником країни. 1654 року гетьман Богдан Хмельницький підтиском політичних обставин змушений був підписати угоду про унію з Росією під егідою московського царя. Але понад сто років Україна зберігала внутрішню автономію, власні закони й військо

   Протиприродність унії тоталітарної Московсь­кої імперії та традиційної Української республі­ки відчували і російські монархи, й гетьмани Ук­раїни. Спроба гетьмана Івана Мазепи скориста­тися підтримкою Швеції і вирватися із занадто тіс­них "братерських обіймів" Російської імперії закінчилася невдачею. Після низки каральних похо­дів імператорський уряд остаточно ліквідував стародавні вольності України, було скасовано само­управління, введено кріпацтво. Наприкінці XVIII століття більша частина України перетворилася на провінцію Російської держави. Західні землі країни опинилися під владою австрійської династії Габсбургів.

   Політичні й культурні діячі, загалом інтелігенція обох частин поневоленої країни не полишала мрію про відновлення Української держави. Слушна нагода виникла наприкінці Першої світової війни, коли почали розвалюватися Російська та Австро-Угорська імперії. 22 січня 1918 року було проголошено незалежність Української Народної Республіки. Першим президентом став про­фесор, відомий історик і політичний діяч Михайло Грушевський.

Громадянська війна 1917-1921 років мала в Україні найзапекліший характер: в ній брали участь національні сили, війська більшовиків, формування генералів колишньої російської імпе­раторської армії, військо анархістів, збройні сили Німеччини, Австро-Угорщини, Британії, Франції, Греції, Румунії, численні бандитські загони.

    Зрештою Українська Народна Республіка зазнала поразки від військ російських та укра­їнських більшовиків. 1922 року Україна стала частиною СРСР.

    Тридцяті-сорокові роки були для України ще драматичніші. Тоталітарний режим СРСР створив в Україні штучну аграрну кризу, внаслідок якої протягом 1932-1933 років від голоду помер­ло вісім мільйонів селян. Хвиля сталінського терору винищила не лише значну частину української інтелігенції, але й мільйони простих українців. Ук­раїна була одним із головних театрів бойових дій Другої світової війни. Три мільйони українців загинуло на фронтах, ще п'ять мільйонів загинуло на окупованих нацистами територіях. Матеріальні збитки України від війни становили майже 1 трильйон доларів.

   Повоєнний радянський період в історії Укра­їни був суперечливим: з одного боку, досить ак­тивно розвивалася економіка й культура України, з іншого - тривали переслідування демократичних діячів та репресії проти них. 16 липня 1990 року Верховна Рада - український парламент - прийняла "Акт про державний суверенітет", що став першим кроком на шляху до відновлення незалежності.